НЕ ЗАБУВАЙ, ЖИТТЯ – ЦУ КАСКА (Не забывай, жизнь – это сказка)
Стихи на украинском языке
* * *
Не відпускай мене з обійм гарячих,
І поцілунками як квітами обсип…
Я збережу у серці й не розтрачу
Твою любов жадану на весь вік.
Не відпускай мене, ти - мої крила,
З тобою – сонце ясне у житті…
Нарешті доля нас нагородила
І стали знов щасливі, я і ти…
Не відпускай мене, з тобою тепло,
І затишно як в лісі навесні…
Я розділю з тобою рай і пекло,
І поряд буду в радості й біді.
Не відпускай мене аж до світання,
До вечора, до першої зорі…
І потім знов залишуся до рання,
І так на все життя, лиш я і ти…
* * *
Замислююсь над вiчним, що то є життя?
Примхливе, неспокiйне, непокорне.
В полонi роздумiв, пiд владою буття,
Перебуваючи у станi каяття
Шукаю вiдповiдь, але знайти не можу.
Страждання маю, i терпiти мушу,
Звертаючись до Бога знов i знов.
Надiю маю, що врятує душу,
Молитва, Вiра, Мудрiсть i Любов.
* * *
На подвір’ї старенька криниця
І кущі чорнобривців пахучих,
І на грядках смачна полуниця
І шипшина у квітах колючих.
А за садом лани розляглися,
І не видно їм краю й кінця.
В златоколосі юна пшениця
Така гарна – ніби з-під вінця.
І у цій всій красі природній,
У батьківськім земному раю
Ми черпаємо сили й здоров’я
І подовжуєм долю свою…
* * *
У золотому оксамиті сади стояли геть сумні,
І прохолодою обвиті їм снилися осінні сни…
І зачарованим і дивним здавався цей осінній час…
Красу народжувала осінь у сяйві золотих прикрас.
Осінній вечір. Сум за літом.
Осінній вечір. Сум за цвітом.
Краса осіння... І остання…
Осіння музика прощання…
У павутинні днів осінніх думки ховались від зими,
Над обрієм птахи літали, печаль малюючи крильми.
І зачарованим і дивним здавався цей осінній час…
Красу народжувала осінь у сяйві золотих прикрас.
Осінній вечір. Сум за літом.
Осінній вечір. Сум за цвітом.
Краса осіння... І остання…
Осіння музика прощання…
В саду зимових яблунь віти розкидали плоди свої,
І задощила осінь тихо, ідучи владно по землі.
І зачарованим і дивним здавався цей осінній час…
Красу народжувала осінь у сяйві золотих прикрас.
Осінній вечір. Сум за літом.
Осінній вечір. Сум за цвітом.
Краса осіння... І остання…
Осіння музика прощання…
* * *
Не старіють батьки. Фотографії тільки старіють.
Навіть час не затьмарить на фото батьківську красу.
Як завжди за життя, вони щиро на фото радіють.
Я осінні троянди для батька на могилу з любов’ю несу…
Не старіють батьки. Фотографії тільки старіють.
Наче вчора ми з батьком сміялись й співали разом.
І як вчора, обійми натруджених рук мами, гріють,
І веселка дитинства стоїть знов над рідним селом.
Не старіють батьки. Фотографії тільки старіють.
На пожовклім папері минуле й сьогодні живе.
Наші любі батьки… Вони щиро на фото радіють.
З фотографії дивляться в душу і в серце моє…
* * *
В обіймах осені – і сумно і печально,
В обіймах осені невисловлений жаль.
Ховає осінь від людей чарівну тайну,
В серпанку вересня живе німа печаль.
В обіймах осені – заплакане прощання,
В обіймах осені – замерзлі почуття…
В полях пожовклих - осені зітхання,
Перед зимою - в зливах каяття.
Обійми осені - як затишок жаданий.
Стискає серце туга за минулим…
В обіймах осені час невблаганний,
Як старість, яка буде неминула.
* * *
У лахах дідусь біля церкви сидів,
Зажурений, суму й печалі сповна.
У землю потупив він очі свої,
Неначе в полон його взяла вина.
Жебрацька одежа зносилась давно,
На босих ногах рани давні в крові.
І видно було, що йому все одно
В якому він вигляді перед людьми.
Ну, в чому він винен, старенький?
Позбавлений дому й тепла…
Над ним познущалася доля,
Життя насміялось сповна.
Хоч ви, небайдужі до горя,
До горя чужого й біди,
Не йдіть, відвертаючи очі,
Подайте хлібину й води.
Лиш Бог знає, що буде завтра
На кожного з нас у житті.
Не бійтесь добра й милосердя,
Серця ваші чистять вони.
У лахах дідусь біля церкви сидів,
Зажурений, суму й печалі сповна.
В руках край кашкета тремтів,
З очей струмком бігла сльоза…
* * *
Залиш на прощання у пам’яті ранок
Коли березневий туман світанковий
Народжував в серці із туги серпанок,
І настрій пташки дарували казковий.
Залиш для душі аромат первоцвітів
Хай завжди нагадує вечір весняний.
І те, що не знайдеш у цілому світі –
Цей затишок рідний і серцю жаданий.
Залиш ту любов, що розквітла весною,
Вона буде сонцем весь рік зігрівати.
Хай завжди в житті буде поряд з тобою
Весняна краса! З нею жити й кохати!
* * *
Босоніж по траві, по зеленій траві
Пробіжусь за селом на світанку…
І надихаюсь запахом рідним землі,
І щасливим знов стану цим ранком.
Ми буваємо мало у рідних місцях,
Обмаль часу, проблеми, причини.
Хату батьківську бачимо в снах -
Рай земний для всієї родини.
Босоніж по траві, по зеленій траві,
Я піду до батьківської хати…
І любов, і повагу, й подяку свої
Готов буду в поклоні віддати.
Босоніж по траві, по пожовклій траві,
По селу я пройду в надвечір’я.
По життю часу все бракувало мені,
А тепер з старістю на один я…
Наче часу багато, та й мало його,
Щоб утрачене все відновити.
Сива пташка моя стукає у вікно,
Та так хочеться вік ще прожити…
* * *
Пелюстками білих орхідей,
Я тебе цілую на світанку…
Промінь сонця зустрічає день,
Почуття зігріє в серці зранку.
Дотик ніжний. Очі ти відкрив,
Я з жагою обійму, прилину…
Море почуттів, як літніх злив,
Нас накриє у спекотну днину.
В ароматах орхідей туман
Огорне тіла наші розкриті…
Буде наш незайманий роман
Найчудовішим з усіх на світі…
* * *
Замріяна Осінь…В серпневому смутку прощань
Злетіло у вирій натомлене спекою літо…
І Осені стало по-щирому літніх днів жаль,
Вони пройдисвітами знову гуляють по світу…
Замріяна Осінь… У свіжості вересня – шарм…
Довкілля природне оновлює золотом сукні…
Погода дарує терпкий холодок вечорам,
І запахи квітів осінніх – п’янкі, незабутні…
Замріяна Осінь… В душі ностальгія німа…
Пливе над полями хмариння білявого диму.
Замріяна Осінь, чарівна! А потім зима…
Цнотливістю снігу напише природі картину…
* * *
Не забувай, життя – це казка,
Дарунок Неба, цвіт весною.
Благословіння - коли щастя
Знаходиш в мирі із собою.
Не забувай, шануй з любов’ю
Тепло сердець, батьків поріг,
І рідний запах хліба й солі,
Рушник – матусин оберіг.
Не забувай коханих очі,
Душі зітхання, серця стук,
Чарівні українські ночі,
Весни-крапелі перший звук.
Не забувай, життя збігає,
Не вічні почуття й слова.
І кожний день в душі згорає
Як восени суха трава…
Не забувай, всім – по заслузі.
Честь й душу бережи свої.
Лишити після себе, друзі,
Треба добро на цій на землі.